Нідерландська мова
Нідерла́ндська мо́ва (Nederlands або Nederlandse taal) – європейська мова, що належить до західногерманської підгілки германської гілки індо-європейської мовної сім'ї.
Щодо кількості мовців (близько 23 млн осіб) посідає третє місце серед германських мов, після англійської й німецької.
Цією мовою спілкуються здебільшого в землях, що належать Королівству Нідерландів (власне Нідерланди (разом з островами Саба, Сінт-Естатіус і Бонайре), Кюрасао, Сінт-Мартен й Аруба), у двох з трьох бельгійських земель — Фландрії та Брюсселі; у Суринамі, на півночі Франції та в Індонезії.
Статус і царина вжитку нідерландської мови на зазначених землях неоднакові. Так, у власне Нідерландах мовою спілкуються на всіх рівнях, від побутового до службового — зокрема й у церкві. Мешканці нідерландської провінції Фрисландії мають право спілкуватись із місцевою та провінційною владою ще й фризькою мовою.
На Нідерландських Антильських островах і Арубі нідерландська вживається передусім як мова службова й навчальна. У побуті нідерландські антильці розмовляють найчастіше англійською (на півночі) та мовою пап'яменто (на півдні й Арубі).
У Фландрії нідерландська мова єдина службова, у Брюсселі вона править за одну з двох службових мов нарівні з французькою.
Мешканці півночі Франції (відомої як Французька Фландрія), як і Брюсселя, первісно розмовляли в побуті місцевими нідерландськими говірками. У XVII столітті, за Людовика XIV, ці землі відійшли до Франції, і французька мова стала тут за службову. Після французької революції 1789 року нідерландські говірки стали діяльно витискати й з побутового вжитку, і тамтешня людність згодом пофранцузилась. Тільки дещиця літніх людей розмовляє там тепер місцевою нідерландською говіркою в побуті щодня — здебільшого навколо Дюнкерка. У Франції нідерландська мова не має жодного статусу на жодному рівні влади.
У Суринамі, що належав до Королівства Нідерландів до 1975 року, нідерландська мова править за службову та навчальну мову. Частина суринамців має її за рідну й розмовляє нею щодня в побуті.
В Індонезії нідерландську мову знають передусім люди, що здобули освіту до того, як країна здобула незалежність від Нідерландів. Нідерландська мова не має службового статусу в вільній Індонезії.
Історично для позначення цієї мови використовували одночасно 2 назви: нідерла́ндська мова (Nederlands, Nederlandse taal) та гола́ндська мова (Hollands, Hollandse taal).
Щодо кількості мовців (близько 23 млн осіб) посідає третє місце серед германських мов, після англійської й німецької.
Цією мовою спілкуються здебільшого в землях, що належать Королівству Нідерландів (власне Нідерланди (разом з островами Саба, Сінт-Естатіус і Бонайре), Кюрасао, Сінт-Мартен й Аруба), у двох з трьох бельгійських земель — Фландрії та Брюсселі; у Суринамі, на півночі Франції та в Індонезії.
Статус і царина вжитку нідерландської мови на зазначених землях неоднакові. Так, у власне Нідерландах мовою спілкуються на всіх рівнях, від побутового до службового — зокрема й у церкві. Мешканці нідерландської провінції Фрисландії мають право спілкуватись із місцевою та провінційною владою ще й фризькою мовою.
На Нідерландських Антильських островах і Арубі нідерландська вживається передусім як мова службова й навчальна. У побуті нідерландські антильці розмовляють найчастіше англійською (на півночі) та мовою пап'яменто (на півдні й Арубі).
У Фландрії нідерландська мова єдина службова, у Брюсселі вона править за одну з двох службових мов нарівні з французькою.
Мешканці півночі Франції (відомої як Французька Фландрія), як і Брюсселя, первісно розмовляли в побуті місцевими нідерландськими говірками. У XVII столітті, за Людовика XIV, ці землі відійшли до Франції, і французька мова стала тут за службову. Після французької революції 1789 року нідерландські говірки стали діяльно витискати й з побутового вжитку, і тамтешня людність згодом пофранцузилась. Тільки дещиця літніх людей розмовляє там тепер місцевою нідерландською говіркою в побуті щодня — здебільшого навколо Дюнкерка. У Франції нідерландська мова не має жодного статусу на жодному рівні влади.
У Суринамі, що належав до Королівства Нідерландів до 1975 року, нідерландська мова править за службову та навчальну мову. Частина суринамців має її за рідну й розмовляє нею щодня в побуті.
В Індонезії нідерландську мову знають передусім люди, що здобули освіту до того, як країна здобула незалежність від Нідерландів. Нідерландська мова не має службового статусу в вільній Індонезії.
Історично для позначення цієї мови використовували одночасно 2 назви: нідерла́ндська мова (Nederlands, Nederlandse taal) та гола́ндська мова (Hollands, Hollandse taal).
Країна
-
Аруба
Ару́ба — невеликий острів та однойменна установча країна на півдні Карибського моря, неподалік від берегів Венесуели. Це — найзахідніший із Малих Антильських островів. Аруба, разом із Кюрасао, Сінт-Мартеном і Нідерландами, є конституційними частинами Королівства Нідерландів. Площа суходолу — 193 км². Чисельність населення — 103 065 осіб. Столиця країни — місто Ораньєстад.
-
Карибські Нідерланди
Карибські Нідерланди (Caribisch Nederland), або острови БЕС (BES-eilanden) — Карибські острови, які мають статус муніципалітетів Нідерландів; це Бонайре, Сінт-Естатіус і Саба. Ці острови дістали теперішній статус після скасування Нідерландських Антильських островів 10 жовтня 2010. Населення 23,296 мешканців. Загальна площа — 328 км².
Бонайре (включаючи острівець Бонайре-Клейн) розташований на схід від Аруби і Кюрасао, неподалік від узбережжя Венесуели. Сінт-Естатіус та Саба розташовані на південь від острова Сен-Мартен та північний захід від Сент-Кітс і Невіс. -
Кюрасао
Кюраса́о (Curaçao) — острів в Карибському морі, біля північних берегів Венесуели, в групі Підвітряних островів (Малі Антильські острови). Площа — 472 км². Столиця острова — великий порт та промисловий центр (великий нафтопереробний завод, який працює на венесуельській нафті) — місто Віллемстад.
До 9 жовтня 2010 року острів входив до складу Нідерландських Антильських островів. Після того, як Нідерландські Антильські острови були фактично розформовані, острів став установчою країною у складі Королівства Нідерланди. -
Сінт-Мартен
Сінт-Ма́ртен (Sint Maarten, МФА : ) — самокерована установча країна зі значною автономією (status aparte) у складі Королівства Нідерландів. Займає південну частину острова Святого Мартина. Адміністративний центр — Філіпсбург.
До 10 грудня 2010 року Сінт-Мартен був у складі Нідерландських Антильських островів.
